Я вийшла з дому і…

 

Я вийшла з дому і…




Я вийшла з дому і….

Я вийшла з дому і опинилась в невідомому мені досі тунелі. Яскраве світло від ламп боляче різнулопо широко розплющеним очам. Тунель був досить довгий, оббитий пластиковими дощечками білого кольору. Його тонкі стіни пропускали звуки, схожі на несамовитий плескіт збудженого вітром-свистуном моря. Враження було таке, ніби я опинилась на дні штормового моря, і десь поблизу з гуркотом перекочується галька разом з великими валунами, до площини яких прилипла розчавлена ними ж морська флора і фауна. Шум то стихав, то спалахував новими сплесками хвиль.
- Синку, чом стоїш в кутку? Боїшся дебюту? Колінка тремтять?, - спитав мене [color=brown]сивоголовий чоловік в спортивному костюмі, по-батьківськи плескаючи мене по спині.
-Тату?, - нерішуче спитала я.
- Га-га-га-га-га!, - почула я у відповідь розкат гучного сміху, яких змушував рухатись і плавно колихатись складки жиру на череві у «татуся». – Ну можна і так, малий. Давай, знімай куртку – скоро свисток. Я вірю в твої сили – ти вичавиш себе на 200% заради тієї клятої Ліги Чемпіонів!!!
І я, шокована, знімаю з себе біло-синю куртку, підтягую біло-сині гетри і починаю рухатись по тунелю на зустріч шаленому реву пліч-о-пліч з такими як і я, і якимись іншими: в помаранчево-бордовому, з зображенням Ромула і Рема поруч із вовчицею на грудях.
До кінця нічого не розуміючи, я ліктем закриваю очі від засліплюючого світла прожекторів. Розплющивши одне око, я побачила перед собою смарагдовий газон, заповнений людьми цементно-пластиковий котлован, над яким майоріють-колихаються шарфи, прапори, стяги. Ватними ногами я йду, разом з усіма плескаю в долоні, звертаючись чи-то до неба, чи до галасливої публіки. Це все я роблю на «автоматі», повторюючи рухи товаришів. Мені тиснуть руку – перший, другий, п’ятий, одинадцятий…Я кудись йду, роблю розминку, перевіряю на міцність штангу, дострибую до поперечки, одягаю шкіряні рукавиці на липучках і, наче по свистку, починаю рухатись. Підстрибнути, пробігти, впасти, відбити м’яч – ніби я робила це все життя! Події, чиїсь голоси, рухи злились воєдино. Час припинив свій плин. Я опинилась в цьому коловороті, в самому його центрі. Він запаморочив мені голову, і я впала. Коли розплющила очі, побачила, як в небі, рожевою хмаринкою наді мною пропливає ембріон, скрутивши зі своїх крихітних і тендітних пальчиків дулю.

- Нічого собі сни», - подумала я, підхопившись з ліжка, неначе на мене вилили відро крижаної води, - Мабуть, менше треба дивитись усілякого перед сном! =))


Создан 30 сен 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником